Українська нація завжди виживала завдяки ентузіастам, подвижникам, людям закоханим в свою справу. Саме таким є Вадим Васильович Задунайський, доктор історичних наук, фахівець з історії козацтва, професор кафедри історії України Донецького Національного Університету, Отаман Азовського Козацького Війська. Завдяки його зусиллям спільно з однодумців реконструйована унікальна система двобою українського козацтва - Козача Вежа. В секції якої кожен може практикувати справжню, а не бутафорську козацьку традицію бойових мистецтв, встати на шлях наших предків.

Фраза Яцека Куроня, яку ви бачите у заголовку, стала крилатою за часів боротьби польского суспільного руху "Солідарність". Її сенс - чіткий і недвозначний: для того щоб перемогти систему, потрібно створити їй альтернативу. З нагоди 1 травня цікаво буде згадати, як поляки замість здобувати владу у комуністичній державі почали створювати паралельні структури. "Ми почали організовувати на підприємствах бібліотеки з незалежними виданнями, - розказував в одному з інтерв'ю учасник "Солідарності". - У мене було враження, що багато з робітників саме тоді вперше почали читати книжки". Основою боротьби проти тоталітаризму у Польщі були не силові методи - а культурні, моральні та освітні аспекти. "Солідарність" розглядала народний рух як розгортання моральної революції - революції, необхідної для того, щоб покінчити із взаємною підозрою між людьми, подвійними стандартами, самоприниженням та корупцією - тими негативними явищами, що зустрічалися в повсякденному житті тодішньої Польщі.

 Після парламентської бурі 27 квітня в українському політикумі запанувало відносне затишшя. Одчасти – пов’язане зі скасуванням цьоготижневих пленарних засідань Ради, одчасти – викликане тим, що сторони політичного конфлікту повинні перевести подих і визначитися зі своїми подальшими діями. І якщо логіка поведінки влади в цілому виглядає більш-менш зрозумілою, то в стані її противників все не так просто – зі сторони українська опозиція виглядає роз’єднаною, деморалізованою, розгубленою. Саме в цей час «Главком» поговорив з нунсівцем Тарасом Стецьківим, який був активним учасником всіх масштабних опозиційних акцій, починаючи ще з 2000 року, а тоді – у якості керівника Національної телекомпанії України увійшов до першого владного призову Президента Віктора Ющенка.

 Молоді польські батьки, виховуючи своїх дітей, змалечку закладають у несформовану дитячу свідомість сакраментальні для кожного поляка слова: «Ти єстесь поляк!». Все решта другорядне. А в українській родині половина батьків майже нічого не закладає у свідомість своїх дітей. Тепер же, з поверненням Табачника у міністерське крісло, сумнівно, що діти взагалі добре пам’ятатимуть назву країни, в якій живуть, не кажучи вже про потребу знати справжню історію і культуру України. Визначальним буде теза: «Мой адрєс — нє дом і нє уліца, мой адрєс — Совєтскій Союз!»

 Голосування 27 квітня 2010 року в Раді щодо перебування ЧФ РФ має таку ж геополітичну роль, як і війна в Грузії. Воно маркує собою розширення впливу Кремля на Україну, зникнення буферної зони між РФ і ЄС.  Поспіх Януковича зрозумілий: він хоче швиденько зробити що встигне, до розгортання потужного громадянського протесту - а там нехай оскаржують. Хоч до його другого терміну в його контрольованих судах... Думка про те, що задано новий порядок денний до 2042 року - неправильна. Це не так. Кремль розширятиме своє "вікно можливостей", доки цьому сприятиме світова й внутрішньоукраїнська кон'юнктура. Наскільки ми дозволимо йому це робити - настільки він і робитиме. Мінімум цього мороку - 5 років, максимум - можливо, 50, коли прийде чергова нова глобальна епоха.

 

  Найбільший ресурс, який вимагає громадська активність - це час, котрий ми повинні забрати у наших дітей і близьких.
Нам хотілося б писати статті, пісні і комп'ютерні програми, продавати товари і надавати послуги, спокійно ростити своїх дітей і проводити час в колі друзів за рибалкою чи шашликами. Але що поробиш - люди, професія котрих - захищати наші інтереси повний робочий день, отримуючи за це гроші - виявилися некомпетентними, корумпованими, самозакоханими, і вкотре профукали все.
Російський флот в Севастополі - це якір Росії в Україні, це - неперерізана пуповина незалежної держави України, породженої вмираючим СРСР.

 Україна довший час не була суверенною державою і тому її громадяни мусіли воювати по різних лініях фронту, часто захищаючи чужі, як правило, імперіалістичні інтереси інших держав.
Сьогодні чимало чужих політиків та псевдовчених намагаються принижувати історичну роль українців у світовому процесі, втручаються у внутрішні справи молодої держави. Не бракує і власних фальсифікаторів. Як по-команді, представники інших держав, особливо сусідських, ігнорують той факт, що українці понесли найбільші втрати у Другій світовій війні – 5,5 млн. цивільного населення, 2,5 млн. загиблих солдатів-українців на фронті, тобто 8 млн. чоловік, не враховуючи тих, що воювали на боці Німеччини та її союзників і в арміях альянтів, а також тих, які були розстріляні НКВС. Втрати України становили 40-44 % від загальних втрат Радянського Союзу, а загальні демографічні втрати українців рівнялись 14,5 млн. чоловік.